Як стати суддею

У Концепції удосконалення судівництва для утвердження справедливого суду відповідно до європейських стандартів (Концепція), затвердженій Указом Президента України від 10 травня 2006 року, наголошується на тому, що реформуватися має вся судова гілка влади, починаючи з підготовки та підбору кадрів. Щоб дізнатися, якою є і якою має бути система підготовки суддівських кадрів, ми звернулися із запитаннями до ректора Академії суддів України пані Ірини ВОЙТЮК

— Ірино Анатоліївно, таке банальне запи­тання: чому для того, щоб стати суддею, од­нієї здобутої юридичної освіти недостатньо ?

- Це, власне, основне запитання, оскільки відповідь на нього пояснює існування такої інституції, як Академія суддів взагалі. Відомо, що навчання в наших юридичних вузах, а їх більше 200, занадто затеоретизоване. Більш того, викликає невдово­лення нинішній стан юридичної освіти в ці­лому, бо більшість вузів, за винятком хіба що основних юридичних шкіл, не дають належ­ного рівня навіть теоретичних знань.

Іншою підставою необхідності додат­кового навчання є відсутність практичних навичок у кандидатів на посаду суддів. Але ж робота суддів є найвідповідальнішою серед юридичних професій, вона є на верши­ні правової піраміди, а практичні навички у кандидатів часто відсутні. Етика і такти­ка ведення судового процесу етика судді як основа усвідомлення своєї ролі та відпо­відальності у суспільстві, підготовка поста­нов суду - ось далеко не повний перелік тих правових дисциплін прикладного характеру, які  необхідно запровадити в Академії для кандидатів на посаду судді.

По-друге, це ментально-етична підго­товка кандидатів у судді, яка дала б їм можливість відчути себе суддею з точки зору власної гідності та відповідальності перед суспільством та громадянами за прийняті рішення.

По-третє, саме тут упродовж одного чи двох років можна буде визначити, чи здатна дана особа обіймати таку відповідальну по­саду, якою є посада судді.

—  Зрозумію, що три з половиною роки — малий проміжок часу, щоб стати на ноги, проте достатній, щоб визначити ті перепо­ни, які заважають їй стати кузнею суддів­ських кадрів...

— У першу чергу не вирішена вітальна проблема молодої Академії - її розміщення. Відкриваючи навчальні заходи, я вітаю суддів-слухачів Академії у стінах Академії. Правда, поки шо віртуальних, оскільки за­няття проходять у приміщеннях Інститу­ту післядипломної освіти КНУ ім. Тараса Шевченка, керівництво якого за 3,5 роки жодного разу не відмовило нам у наданні аудиторних і жилих приміщень та не зірвало нашого навчального процесу.

Здійснювати підготовку кандидатів на посаду судді в «чужих» приміщеннях нереально. Як тільки ми вирішимо ситуацію з приміщенням, ми зможемо взятися до підготовки кандидатів у судді. Щодо примі­щення відзначу, що нині на стадії примусового виконання знаходиться судове рішення апеляційного господарського суду м. Києва, за яким Міністерство промислової політики України зобов'язане передати Академії при­міщення одного з державних підприємств. До речі, це приміщення було виділено Кабі­нетом Міністрів України для Академії, про­те досить тривалий час Мінпромполітики не виконувано урядового розпорядження а потім ще й звернулося до суду з позовом до КМУ про визнання його розпоряджен­ня недійсним. Взагалі, ситуація як дзеркало відбиває той стан правового нігілізму, що іс­нує у нашому суспільстві.

Проте найбільша проблема Академії - її законодавчо не визначений статус. Так стаття 129 Закону «Про судоустрій Украї­ни», яка передбачає існування такого орга­ну, ніби відірвана від усього контексту За­конів «Про статус суддів», «Про судоустрій України» та законодавства про вищу освіту, більш того - знаходиться з ними у суперечності. Загалом, Академія, утворена за цією статтею, нагадує дитину-інваліда, яку треба постійно доглядати.

—  За вашим баченням, чи кожен бажа­ючий повинен мати можливість пройти під­готовку в Академії, а потім складати кваліфекзамен, чи навчання має проводитися вже після того, як рекомендація комісії буде отри­мана?

— За Концепцією, в Україні впроваджу­ється європейська модель підбору суддівських кадрів, яка включає в себе обов'язкове навчання в спеціалізованому навчально­му закладі для суддів. І обов'язково значна частина часу буде присвячена стажуванню. Очевидно, для вступу в Академію потрібно буде здати певний іспит, а після закінчення передбачається здача кваліфікаційного іс­питу спеціальній державній екзаменаційній комісії, утвореній при Вищій кваліфікацій­ній комісії України.

—  Яким чином тоді буде визначатися кількість місць для тих, хто забажає ста­ти суддею?

—  Кількість буде визначатися Держав­ною судовою адміністрацією відповідно до наявності у місцевих судах вакансій. Ці дані повинні бути публічними. Щоб визначити кращі кадри з тих, хто буде проходити на­вчання в Академії, за ким будуть спостері­гати й викладачі, й судді, треба мати своєрідний резерв. Це необхідно для відсіву «неспроможних».

 - Ірино Анатоліївно, а як будуть оціню­ватися знання і навички кандидатів у судді?

- Процедура тестування суддів, яке включає вирішення тестових завдань та практичних ситуацій, буде закріплена окремим розділом в типовому регламенті діяльності кваліфікаційних комісій. А самі тес­ти та завдання затверджуватимуться Радою суддів України чи Вищою кваліфікаційною комісією суддів України.

—  А чи передбачає тестування якийсь безпосередній контакт екзаменатора із кан­дидатом?

—  Ні. Ми працюємо над запроваджен­ням нових процедур, тому що нині систе­ма підбору є непростою, багатоетапною, не­прозорою, а в результаті в судді йдуть далеко не найкращі кадри. Через те ми намагаємо­ся зробити систему відбору найкращих, по-перше, на конкурсних засадах, по-друге, ви­вчаючи людину під час навчання та стажування, по-третє, анонімно.

— А яким чином буде визначатися психо­логічна готовність кандидатів зайняти по­саду судді?

—  Ми досить довго працювали над цим питанням. Нещодавно на нараді директорів аналогічних закладів країн Європи цьому питанню приділялась велика увага. Пере­важна більшість країн, де психологічне тес­тування було впроваджене, відмовляються від цієї ідеї, оскільки дійшли до висновку, що немає таких тестів, які дали б точну пси­хологічну оцінку особистості.

Поки що ми зупинилися на тому, що саме під час навчання в Академії можна буде скласти психологічний портрет кожно­го з кандидатів. А саме навчання буде включати психологічні тренінги.

- Видається логічним, що викладачами Академії мають бути тільки судді судів каса­ційної інстанції. Як на вашу думку?

- Безперечно, ми завжди спираємось на суддів Верховного Суду України, Вищого господарського суду України, Вищого адмі­ністративного суду України. Однак слід залучати найбільш кваліфікованих суддів су­дів усіх рівнів. Особливо з урахуванням попиту на підвищення кваліфікації.

Між іншим, саме він зумовив виник­нення мережі регіональних відділень Ака­демії в апеляційних округах, де працівники апарату судів та судді, призначені вперше, проходять підвищення кваліфікації.

—  Тобто судді, які працюють безстроко­во, та судді апеляційних судів не будуть там навчатися ?

—  Ні, вони проходитимуть навчання у Києві. А на місцях суддям, призначеним вперше, викладатимуть судді апеляційних судів. Крім того, останнім часом ми при нагоді залучаємо суддів Верховного Суду до викладання в регіонах.

А судді ВСУ мають вчитися самі. Тобто в роботі Академії має бути два принципи: «Судді нижчої інстанції навчаються у суд­дів вищестоящої інстанції» та «Рівний на­вчає рівного».

—  Що саме, вказане в статті 129 Закону, робить з Академії, як ви зауважили, «ди­тину-інваліда»?

—   Починати треба з того, що назва «Академія» є невдалою дія цього навчального закладу з точки зору законодавства про статус суддів і про освіту. Відповідно до Закону України «Про вищу освіту», академія — вуз четвертого рівня акредитації. А IV рівень акредитації передбачає, що у закладі 95 % від педагогічного складу є осо­бами з науковими ступенями. Ідея нашої Академії інша – надати практичних  навиків, які може дати тільки практикую­чі чий суддя. Нині на 75—80% викладаць­кий склад академії складають судді. І лише деякі судді мають науковий ступінь, але зовсім не зобов'язані його мати, тому до­триматися хоча б цієї вимоги неможливо. Більш того, ми плануємо за європейським зразком залучати суддів на певний строк (півроку чи рік) шляхом відрядження їх до Академії із збереженням місця і заробітної плати за основною посадою.

Це наштовхує на думку про відсутність необхідності проходження процедури акре­дитації Академією. Академія не готує спеціалістів для ринку праці, а здійснює фахову підготовку суддів, надає майбутнім суддям прикладні знання, навички практичного ха­рактеру. Саме тому в проекті змін до Зако­ну «Про судоустрій України» пропонується змінити назву «Академія суддів України» на назву «Національна школа суддів».

—  Чи не доцільніше було б змінити статус Академії взагалі та вивести її з підпоряд­кування виконавчій владі?

—  Правильніше, щоб Академія була по­вністю у системі судової влади. Але її місце пов'язане з системою адміністрування суд­дівської влади і Академії. У країнах Євро­пи цими питаннями займається вища рада юстиції чи орган, який виконує відповідні функції. І тому при ній існує і судова адмі­ністрація, і школа суддів, і дисциплінарна комісія, судові інспектори. У нас же Вища рада юстиції не може бути таким органом, оскільки не відповідає вимозі Ради Європи про те, що понад 50 % її складу мають бути суддями. Ці проблеми, вирішення яких можливе лише на законодавчому рівні, по­требують внесення змін до Конституції. З нинішнім законодавством інше місце для Академії знайти важко.